Поезія до уроку “Пейзаж. Історія пейзажу. Розвиток пейзажного жанру в Україні і світі”

Гра «Відгадайте загадку»

Якщо бачиш  – на картині

Намальована ріка,

Чи ялинка в білій шубці,

А чи яблунька струнка,

Може, навіть на узліссі

Побудований шалаш, –

Звісно ж, ця картина

Зветься не інакше, як пейзаж.

*****

Облітають квіти, обриває вітер

Пелюстки печальні в синій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

Осінь жовтокоса на баскім коні.

– А осінь, що почула поетеса Ліна Костенко:

Красива осінь вимиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить:

– Виший нас зеленим!

Ми ще побудем,

Ще не облетим.

Володимир Сосюра

*****

Пейзажі

З далекого синього моря,

Скелястих крутих берегів

Летить до нас вітер зимовий,

В торбині несе сто снігів.

Летить до нас вітер зимовий

На білому диво-коні

Несе завірюху у скрині,

Тріскучий мороз на всі дні,

А землю- дитину загорне

В блискучі сніги чарівні.

12-річний Юрій Власюк з Черкаської області

 

 

Поезія для уроку “Малювання композиції «Мама в інтер’єрі»”

Девіз уроку

Дзвоник всім нам дав наказ:

До роботи швидше в клас!

Біля парти станем чемно –

Хай мине час не даремно.

Будемо уважні і старанні всі,

Сядемо рівненько на місця свої.

*****

Ще в колисці немовля

Слово «мама» вимовля,

Найдорожче в світі слово

Так звучить у рідній мові.

Мати, матінка, матуся,

Мама, мамочка, мамуся!-

Називаю тебе я,

Рідна ненечко моя!

В. Грінчак

*****

Синю квіточку весняну

Я не буду рвати:

Фарби, олівці достану

Й буду малювати.

Намалюю квітку ніжну,

Стебельце зелене –

І матуся радо візьме

Пролісок від мене

А я буду підростати,

Вчитися, мужніти –

Мамі буду дарувати

Щонайкращі квіти.

М. Пономаренко

*****

Хоч на зріст я ще маленька,

В мене ручка ще тоненька,

Та робити дещо вмію:

Ось тарілочку помию

Ось кімнату домітаю,

Вранці квіти поливаю,

Всього я сама навчусь,

Бо роботи не боюсь.

Динамічна пауза

Щось не хочеться сидіти,

Треба трішки відпочити.

Руки – вгору, руки – вниз

На сусіда подивись.

Руки – вгору, руки – в боки,

І зроби чотири скоки.

Руки вище підніми,

Розведи їх в боки

Гучно плесни кілька раз,

За роботу – все гаразд!

 

Поезія для виховного заходу

Пісня «Вишиванка»

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку,

Вишивала дівчина, вишивала

Чорну та червону ниточку клала.

А та чорна ниточка – розставання,

А червона ниточка – то кохання.

Щось та чорна ниточка – часто рвалась,

А червона ниточка – легко клалась.

*****

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала

Та чую, гуси  зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули

Всміхнулась  люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Пісня «Рушник»

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Пісня П. Майбороди на сл. А.Малишка

*****

В них жіночі долі злились,

Сум бандури, спів степів

Ой, солодко мені снились,

А ще корінь не скипів.

Білим, чорним вишивали

Теплоту й жалі осель

Під подушку все складали

В’язанки отих пісень.

Писанки

Виводить мама дивним писачком,

по білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках,

із цибулиним золотим узваром,

з настоями на травах і корі,

на веснянім і на осіннім зіллі –

і писанка оранжево горить

у філіграннім сплеті ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

то вже дзвенить, як згусток сонця,

буяють буйно квіти у росі,

олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

у маєві густих обрамлень,

мереживом найтоншим мерехтить

геометричний космацький орнамент.

І я поплив у світ дитячих мрій

на білі колискові оболоні…

Котились писанками ізгори

ясні сонця у мамині долоні.

Ігор Калинець

Поезія до уроку “Із чого складається книжка”

Наша книжка

Найвірніша з друзів – книжка рідна, мила.

Сторінки у неї – чарівливі крила,

І на них ми линем у казковий світ,

В мандри до далеких Золотих Воріт.

Гей, які цікаві ждуть нас там пригоди!

Скільки раювання, скільки див природи,

Скільки стріч нежданих в пралісах густих

Книжка нам дарує у мандрівках тих!

Про князів, козацтво і стрільців розкаже,

Про повстанську славу, про насилля враже,

Про любов до волі месників-борців,

Про могутній Київ і про давній Львів.

І навчить, як жити, горю не коритись,

Щастя здобувати, сміло з лихом битись,

Зберігати вірність у душі своїй

І служити завжди правді лиш одній.

Найвірніша з друзів – книжка рідна, мила,

Наша в ній надія, в ній і наша сила.

Слався, величайся, зіркою гори,

Українська книжко, серед дітвори!

Р. Завадович

Іде зима

Ліс під інеєм дріма,

По землі іде зима.

Входить, пишна і велична,

В крижану господу січня.

Усміхається з-під вій:

– Як живеш, сердешний мій?

Як снігами ти січеш?

Як морозами печеш?..

Місяць січень очі мружить:

– Я сердитий, та не дуже,

Землю пухом укриваю,

Щоб не змерзнуть урожаю.

Поробив для дітвори

Гарні ковзанки з гори.

Лиш недбальців-неслухнянців,

Хто загаявсь на гулянці,

Розстіба свого кожуха,

Виставля з-під шапки вуха,

– Тих снігами я січу!

Тих морозами печу!

Т. Коломієць